75 років від початку радянсько-німецької війни - Ukraine3m

75 років від початку радянсько-німецької війни

22 червня 1941 року о 4-й годині ранку Німеччина напала на Радянскьий Союз. Наступ йшов у трьох напрямках: група “Північ” – на Ленінград, група “Центр” – на Мінськ і Смоленськ, група “Південь” – на Житомир і Київ.

За перші три тижні Червона армія втратила 850 тис. чоловік, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат (німецькі бойові втрати в бойвій силі були в 10 разів меншими).

Перші поразки Червоної армії були зумовлені злочинною політикою комуністичного режиму напередодні війни. Це, в першу чергу, репресії в армії і самовпевненість Сталіна, що Гітлер на Радянський Союз не нападе. Хоча свідченнями агресивних намірів Німеччини було постійне порушення повітряного кордону СРСР.

З 1 січня по 10 червня 1941 р. на кордоні з Німеччиною було затримано 2080 порушників, з них було викрито 183 німецьких агенти. Але замість того, щоб відповідним чином відреагувати, Сталін напередодні війни пішов на безпрецедентні поступки Гітлеру. Він дозволив німцям розшукувати на радянській території могили солдат, що загинули в роки Першої світової війни. І от німецькі “слідопити” під виглядом пошуку могил вели розвідку місцевості… в найближчому тилу радянських військ! (До речі, після розгрому Німеччини, на допиті, фельдмаршал Кейтель на питання радянського слідчого, які, на думку Кейтеля, були головні заслуги німецької розвідки перед війною,відповів: “Найпозитивнішим було те, що німецька розвідка дала повну і точну картину розташування всіх радянських військ перед початком воєнних дій у всіх прикордонних округах…”)

Цікаво, що до останнього моменту – 3 год. ранку 22 червня 1941 р. – радянські ешелони і кораблі з хлібом, рудою та іншими товарами, згідно договору, регулярно відправлялися в Німеччину. Хоча остання ще з початку 1941 р. припинила зворотні поставки, особливо машин і верстатів. А напередодні фашистського нападу – 20-21 червня – всі німецькі кораблі, котрі перебували у радянських портах, терміново, навіть недовантажені, знялися з якорів і залишили територіальні води СРСР.

Також ігнорувалися всі дані про підготовку німців до війни. Вельми промовистим фактом у даному випадку є доповідна записка Л. Берії Й. Сталіну від 21 червня 1941 р.: “… Я, – зазначав Берія, – знову наполягаю на відкликанні і покаранні нашого посла в Берліні Деканозова, який, як і раніше бомбардує мене “дезою” про те, що нібито Гітлером готується напад на СРСР. Він повідомив, що цей “напад” почнеться завтра. Те ж радирував і генерал-лейтенант В. І. Тупиков, військовий аташе в Берліні. Цей тупий генерал стверджує, що три групи армій вермахту будуть наступати на Москву, Ленінград і Київ, посилаючись на всю берлінську агентуру… Але я і мої люди, Йосифе Віссаріоновичу, твердо пам’ятаємо Вашу мудру настанову: в 1941 р. Гітлер на нас не нападе!..” Наголосимо, що все це відбувалося за кілька годин до фашистської агресії.

Окупувавши Україну, фашисти установили на її території режим кривавого терору у вигляді сумнозвісного “нового порядку”. Мета нацистів зводилася до насильницького пограбування завойованих територій, максимального очищення їх від коренного населення та запровадження для решти жорстокої позаекономічної експлуатації. У планах німецької колонізації відзначалося: “Україна – найплодючіша область Європи. Її завдання – постачати продукти харчування та сировину Новій Європі. А жити на українській землі повинні тільки люди німецької арійської крові”. У переддень нападу на СРСР 21 червня 1941 р. Гітлер писав італійському лідеру Б. Муссоліні: “Перш за все я сподіваюся, що нам вдастся забезпечити на тривалий час спільну продовольчу базу в Україні. Ця країна стане основним поставником тих ресурів, які нам знадобляться в минулому”.

Українці внесли вагому частку у перемогу над ворогом, 4,5 – 6 млн. яких боролися у складі Червоної армії та радянських партизан, Української повстанської армії, військових формувань США, Канади, Франції, Польші, Чехословаччини тощо. Радянськими бойовими нагородами було відзначено 2,5 млн. українських вояків, 2072 з них стали Героями Радянського Союзу, 32 удостоїлися цієї нагороди двічі, а льотчик Іван Кожедуб – тричі. Значною була українська присутність серед воєнначальників, командувачів фронтами і арміями: маршал С. Тимошенко, Р. Малиновський, А. Єременко, П. Рибалко, С. Руденко, блищько 300 генералів. Талановитих командирів висунула зі своїх рядів також Українська повстанська армія (Р. Шухевич, Д. Маєвський, Р. Клячківський) та радянські партизани (С. Ковпак та О. Федоров).

Україна в ході Другої світової війни зазнала більше руйнувань, ніж інша будь-яка європейська країна. На руїни було перетворено 720 великих і малих міст та 28 тис. сіл України (близько 250 сіл були знищені дотла), 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл. Технікумів, вузів і науково-дослідних інститутів, 19 тис. бібліотек, понад 30 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. Десять мільйонів чоловік залишилися без даху над головою. Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики у 1941 році, вдавалися до тактики “спаленої землі”, тобто знищували за собою все, що міг використати противник. Проте найстрашнішими були людські втрати, які, за підрахунками дослідників, в Україні становили 8 млн. чоловік (військові 2,5 млн., цивільні 5,5 млн.). Загальні ж демографічні втрати України, які включають вбитих у боях, померлих в концтаборах, депортованих, евакуйованих та емігрантів становили 14,5 млн. чоловік.

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І СЛАВА ЗАГИБЛИМ ЗА РІДНУ ЗЕМЛЮ ГЕРОЯМ!

Джерело: “Ілюстрована історія України”, автори – Богдан Лановик і Микола Лазарович

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *