Ракурс у минуле: яким було Дике Поле - Ukraine3m

Ракурс у минуле: яким було Дике Поле

Якщо брати якісь точки відліку, то на території сучасного Харкова у давнину було середньовічне місто Донець. Воно знаходиться на Південно-західній околиці сучасного Харкова (вірніше, залишки того, що від того міста залишилося). Якщо подивитися на ситуацію того періоду і часу, то можна сказати, що приблизно до лінії сучасного Змієва була територія, яку контролювали слов’яни. Ті, що населяли Давньоруську державу. Все, що йшло на південь від цієї межі, це вже був степ, де домінували кочовики. Такий вимір існував до середини 13 століття.

Під час монголо-татарської навали, місто Донець було зруйновано і життя на цій території практично припинилося. Ми фактично нічогісінько не знаємо про цю територію у період від середини 13 до початку 17 століття. У цей час вона й отримала назву Дике поле. Постійного населення там не було, тільки час від часу приходили так звані «уходники» – люди, які на початку весни йшли з місць свого постійного проживання, пробираючись в незаймані місцевості. Там вони займалися рибальством, мисливством, бортництвом тощо, а на зиму поверталися додому. Землі Дикого Поля тоді вважалися «вільними», на них у теплу пору року приходили «уходники» з Великого князівства Литовського, згодом – Речі Посполитої.

В районі Слов’янська вже в ті часи існували сольові промисли. Сіль була продуктом стратегічним. Отож, як свідчать дані дослідників, промисли ці користувалися статусом екстериторіальності. Здобувати сіль сюди приходили «уходники» з українських земель Речі Посполитої, з Москви, з’являлися також і кримські татари. Факти, які збереглися, свідчать про те, що за звичаєм нікому не можна було нападати на цих людей або грабувати їх.

Взагалі ж через Дике Поле проходили усталені шляхи нападів кримських татар на Московську державу. У нашому регіоні на території сучасної Харківщини проходили два такі шляхи: «Муравський» та «Ізюмський». Щоб оперативно перекривати ці шляхи, представники Московської держави організовували тут сторожові служби, які повідомляли владу про пересування татар.

Постійне населення у Дикому Полі з’явилося вже після 1651 року. Перша хвиля переселенців прийшла з Наддніпрянської України. За версією історика В. Юркевича, саме Богдан Хмельницький, прагнучи зберегти частину своїх військових сил після поразки під Берестечком, почав виводити полки на незаймані тоді землі Дикого Поля. Ось так з’явився на території майбутньої Слобідської України перший козацький полк під командуванням Івана Зіньківського, а, одже, і перші козацькі поселення – слободи, звідси й Слобожанщина.

Упродовж 50-х років 17 століття у такий спосіб на Дикому полі з’явилися охтирський, сумський та харківський козацькі полки і виникло постійне населення. За оцінками історика Антона Слюсарського, у період 50-60-х років у Слобідській Україні могло проживати до 100 тис. населення, а наприкінці 17 століття воно збільшилося до 250 тисяч. Абсолютна більшість його складалися з вихідців із Наддніпрянської України.

На освоєній козаками території діяли норми українського звичаєвого права, одна з яких передбачала право «займанщини» – вільного займу у свою власність нічиїх земель. Поява постійного населення була вигідною і для Московської держави в тому числі, і вона пообіцяла, що буде постачати його товарами, необхідними для проживання в дикій місцевості. Підтримка козацьким полкам та сотням гарантувалася в обмін на те, що вони будуть захищати Москву від нападів кримських татар.

Додамо, що питання про належність території Дикого поля постало вже в ті часи. Одне з перших документальних свідчень цього сягає 1765 року, коли органи державної влади Російської імперії затребували документи про належність даної землі. Двадцять років судові установи вивчали ситуацію і доповіли Катерині Другій про підсумки своєї праці аж 1784 року. Вони засвідчили, що «слободские казачьи полки образовались и земли заселены приходящими из заграничных мест народами в необычаемой, состоящей за чертою государства, местности», тобто територія Дикого Поля не входила до складу Московської держави, а люди, що її заселили, прийшли сюди з іншої держави. Московські царі «пожаловали в потомственное владение» землі козакам «де юре», лише підтвердивши їхнє фактичне право власності на цю територію, якою вони уже володіли відповідно до права займанщини. У тому ж документі ще раз стверджується, що землі Дикого поля були поза Московською державою на час появи тут масового населення, оскільки вони «порожними государственными землями не состояли, казенными не считались».

Таким чином, Слобідська Україна почала своє існування у вигляді п’яти українських козацьких полків, розташованих у Дикому Полі.

Козацький полковий устрій протримався на цій землі до 1765 року. Після його скасування й виникла потреба в Уряду Російської імперії отримати інформацію про специфіку появи населення у Дикому Полі та перетворення його на освоєний (колонізований) край.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *